Горгани – неймовірна подорож з карпатським волоцюгою, день 2

Спали ми доволі міцно, принаймні я. Прокинулись раніше всіх в таборі, ще одна перевага ходити в походи з Іллюхою відсутність необхідності вставати дуже рано. Раніше всіх це десь о 8.30 і це дуже класно. Бо якщо ти не пластун та не збираєшся пройти як у мого більше, а доросла людина яка збиралась подорожувати без зайвого напрягу то це те що треба, нормальний відпочинок без підйомів під звуки труби.  Приготували каву в дріпах, взяти каву заздалегідь спланував Олександр так що ми пили чудову каву надану Rockkava rosters. Ілля попередив що він кавовий вандал тому кава яку він взяв з собою була страшна та міцна як хребет Аршиці, їй могли зарадити тільки дві великих ложки цукру 😀 . 

Хто ми, що ми, що тут робимо можете прочитати в першій частині, або переглянути в відео, ну а якщо ви особливі (ліниві дупи) та не любите читати, то ту також є відео в самому кінці. Якщо ж у Вас як у мене є дуже лагідне відношення до текстів, то я продовжу

Під час першої ночівлі, десь о 01.00 ночі табір нас розбудив  доволі дивний низький звук. Хтось почав волати — Дрон, Дрон. Спочатку зі сну ти прям нічого не розумієш — який дрон, куди знизить силует якщо все-таки це дрон,  який дрон – ми блін в Карпатах посеред лісу, але звук реально дивний. Зранку з’ясувалось що один з компанії використовував для надування свого каримата електричну помпу яка видавала цей моторошний звук, який всіх нас розбудив.

З ранку поснідали гречкою, вмились в муркочушому струмку. Та зібрали табір, щоб вирушити на підкорення найвищої точки цього маршруту Ґо́рґан-Іле́міський. Трохи географічних даних. Ґо́рґан-Іле́мський — гірська вершина в Українських Карпатах, у масиві Ґорґани, на хребті Аршиця. Висота 1587 м.

Зібрались ми та дивимось на гіда з німим запитанням куди? Іллюха скомандував — вліво і вверх, це було максимально неочікувано, не стежок ні навіть якогось натяку що в ту сторону хтось колись ходив не було та і схил виглядав з доволі великим кутом, повалені стволи дерев не вселяли надію на легкий шлях. Але ми вирушили без запитань, якась була внутрішня довіра, якщо ти вже на це підписався, то повністю довірив своє життя цьому чуваку. І ми вирушили підійматися було тяжко, мох, постійно провалюєшся ногами в якісь заглиблення, оминаючи стволи повалених дерев, іти було складно, але дуже прикольно, тому що ми йшли прямо по дикому лісу в якому крім нас ще ніхто не ходив.

Періодично зупинялись почекати частини команди хтось відставав хтось навпаки поспішав, всі були з різною підготовкою та попереднім досвідом в походах. Ілля весь час відривався вперед та повертався, вигляд при цьому мав доволі задумливий, один раз я навіть задав собі питання чи я не помилився з довірою 😀 , бо він настільки глибоко пішов у внутрішню картографію що підвис на хвилинку. На одній із зупинок Ілля оголосив новий для мене термін – контрольоване блукання. Так що, декілько години, ми займались саме — контрольованим блуканням, тепер я часто пригадую цей термін в різних ситуаціях 🙂

Далі побачили давно закинуту пласку ділянку ґрунту з камінням дуже схожим на залишки фундаменту. Ілля сказав що, мабуть, тут щось було давно побудовано і він шукає ознаки австрійської копаної дороги на яку ми повинні були вийти. Трохи поодаль побачили розрити ділянку та стежку. Розрили ділянку напевно бл…кі кози так сказав гід і приводу сперечатись з ним не було.

Схопившись за хвіст стежки рушили далі, стежка вилась по схилу. Дійшли до місця відпочинку, перед сходженням на вершину з цього місця починався доволі стрімкий набір через кам’яну гряду, далі жереб (це нове для мене слово, дізнатись що це залишаю вам на самостійне опрацювання)

На стоянці для відпочинку був вибір чи залишитись в таборі, тоді була можливість залишити речі тут на стоянці чи іти на вершину. Один з нас хлопець з Харкова (Деніс якщо я не помиляюсь) вирішив залишитись відпочити, бо роздер доволі сильно стопи, але ми це дізнались вже значно пізніше. Це було дуже приємно скинути важку заплічники та піти на легкі лише з невеликими пакунками та дощовиками на всяк випадок.

Нам дуже пощастило всій під час всієї нашої подорожу була чудова погода, жодного разу не було зливи це дуже незвично для цієї пори в Карпатах. Почався підйом по кам’яній гряді, ми вийшли на відкриту ділянку, ступати по камінню треба дуже обережно, бо воно все рухається й е великий шанс оступитись та щось собі зламати, загалом пересуватись було зручніше ніж по моху з самого початку.

Видершись трохи в гору я озирнувся і вдруге за цю подорож зрозумів що озиратись це прям дуже круто. Відкрився дуже мальовничий вид на інші вершини Горган, на ліс та маківки горбів на широку дорогу яку залишила техніка яка виднілась зліва вдалечині.

Далі — жереб. це дійсно трохи моторошне місце, вроді як і е стежка, але вона весь час рветься з’єднуються з іншими та норовить повести тебе то вліво то вправо. Рослинність невисока, молода та дуже схожа одна на одну і все одно вона часто перекриває людський зріст і це доволі  сильно дезорієнтує. Тобто в жеребі доволі легко заблукати, тому краще іти один за одним не відстаючи.

Вершинна, обов’язкові загальні фото, ну а як без них. Трохи відпочинку, було дуже вітряно, мені подобалось спостерігати за птахами на висоті які перекачувались на хвилях вітру, змагаючись один з одним у вправності небесних серфінгістів. День вже наближався кінцем, до табору бажано було добратись засвітло, ми рушили вниз.

По дорозі підібрали речі та Дениса. До місця табору біло недалеко можливо з пару кілометрів. Частина шляху була по відкритій рівній ділянці. Там можна було насолодитись хмаристим небом та горбами рясно вкритими зеленими соснами, там ми побачили і масові вирубки на протилежному від нас горбі. Останні сто метрів шляху проходили поряд з полем на якому було багато малинових кушів, на нього відкривався вид з нашого місця стоянки. На жаль місце яке Ілля планував для табору було зайнято якимись п’ятьома ґаздами, воно було дуже класне прям поряд з водою як і перше. Та по за як воно було зайняте ми стали таборитись трохи вище біля поля та покинутого багаття.

Місце було с першого погляду непогане, але замале для нас, рівних ділянок для встановлення наметів було замало. Ми встановили намет трохи вище від табору, але вона все одно стала під нахилом здавалось як і невеликим спали головою верх, а ногами вниз, стосовно якості такої ночівлі вже в наступному матеріалі 😉 Іллюха спав значно вище лише під тентом. Розвели багаття, гід приготував рис з тунцем та водоростями ще якимись спеціями — так вам не почулося з тунцем, цілий пакет якого напевно з півтора кіло Ілля ніс в наплічнику. Доволі цікаво було спостерігати як вже фактично в пітьмах почали з’являтися якісь люди на стежці то поодинокі то групами. Ілля дивувався через те, що місць де далі таборитись особливо нема та і ніч вже.

Остання група розмістилась просто в полі в малиннику поставили намет та потім включили якесь світло воно було схоже но очі великого створіння на пагорбі в малиннику та чудернацько світили в темряву весь вечір поки ми теревенили біля багаття. До води було метрів за сто вниз там ми набрати воду на приготування вечері та змогли трохи змити пилюку після насиченого враженнями дня. На завтра планувався траверс та найдовший перехід за всю подорож. В ночі ми знову чули — моторошний звук, але всі уже знали що то повітряна помпа і це викликало лише посмішку. Далі – 

Підсумок дня — технічні параметри

Відео — вийшло дуже довгим аж 20 хвилин тому в ньому є в описі таймкоди на ключові моменти:

Переходьте на канал підписуйтесь, все це треба робити обов’язково і буде вам щастя та вдача 😆 .