С самого початку ця подорож здавалась трохи авантюрою. У двох з нас не було досвіду хайкінгу зовсім, третій мав його доволі багато, але не в гірських походах. Я вирішив що на кінець потрібно побувати в Карпатах, за 38 років життя доля так і не познайомила мене з величними горами. Весь час між відпочинком в горах та на морі, я обирав море. Хоч і люблю активний відпочинок, але досвід життя в наметах, ночівлі в горах з доволі складними та затяжними переходами у мене не було. Спорядження необхідного для подібного відпочинку по факту ніхто з нас не мав, та і досвіду вибору його в нас не було. Тобто що на початку — не спорядження, ні досвіду.
Не любиш читати ? гортай вниз там відос 😎 . Не дякуй. Якщо ж ти поціновувач слова — то летс го
Дивлячись в ютубчіку інтерв’ю Моха Перкалаба з Мирославом Мельнічук (Карпатський волоцюга), був просто в захваті – походи в Карпати з філософом за освітою, загальне відчуття від роздумів, спостережень за горами з правильним відношенням до життя. Глибина в простих, здавалось би поверхневих речах, в побуті та в баченні через призму відчуття плюс історичного досвіду в цьому глибоких сенсів описаних максимально простими словами. коротко – я в аху… (під глибоким враженням). Рішення стовідсоткове, якщо я піду перший раз в гори, то саме з цим двіжом.
Горгани це масив гір простягається на 80 км, ширина близько 40 км. Ландшафти Ґорґан характеризуються доволі своєрідною будовою: мають не дуже великі висоти (в середньому 1400—1500 м). Але що саме головне вони не дуже перенасичені туристичними маршрутами, а це значить що людей не так вже і багато. Тобто природа ще не спаплюжена людьми і це дуже добре.
Повертаємося до подорожі. В обшем написам я Мірославу — що ми маємо непереборне бажання подорожі та озвучив діапазон дат в які у нас у всіх складається з тревелом. На ці дати, як виявилось є пару варіантів, але в обох варіантах гідами виступали не Мирослав. Ми обрали маршрут під назвою “Озера Аршиці” слово Озера в цій назві дуже перебільшене ) . Озера Аршиці Три ночі в наметах – три камʼяні озера: Забуте, Аршиця, Росохан + знаменитий траверс Аршиці, головна вершина маршруту — Горган Ілемський, дистанції переходу 8-15 км в день, гід Ілля Лановий. До речі термінова підписуйтесь на його сторінку @illialanovii там просто вибух контенту та глибоких смислів.
Чесно кажучи я був трохи засмучений що ідемо не з Мирославом, бо хотілось саму цього філософського вайбу в лісі, але виявилось що Ілля охерезний чувак і послідовник Моха-Мирославовських філософських течій, розмови в вечорі біля багаття були неперевершені, Ілля максимально відкритий, тому рекомендую, плюс він доволі досвідчений гід позаяк випітляв з складних ситуацій які нас очікували на маршруті.
Зібрались значить ми та виїхали через Київ у Франківськ на авто. Переночували у Франківську в прикольному мотелі, враження від міста дуже скомкані скоріше не зайшло ніж зайшло, треба напевно ще раз приїхати. Зранку зібрались десь в центрі біля вокзалу на загальний збір перед трансфером на бусі вже в точку старту, там ми всі перший раз і побачились та познайомились гідом. Потім бус, дві години ходу, нормальна дорога, веселий водій Тарас та перші враження від гір та річки за брудним склом буса. Але які то були враження, я відверто кайфував.
Лайфхак : Ще у нас була невеличка проблема тому, що по дорозі частина з нас працювала стало питання де залишити планшети та ноут. Камер схову у Франику не знайшли. Тут у мене народився підступний план, відправити один одному посилку з технікою на те ж відділення Нової пошти яка є у місті та застрахувати їх, а по поверненню через тиждень забрати у відділенні. План був ідеальним, але ми їм не скористались, Мирослав запропонував залишити техніку водію і потім забрати тому, що він нас і буде забирати.Тарас (водій буса) сказав що техніка буде під пильним наглядом лежати у нього в бусі, бус припаркований на вулиці біля будинку в селі де мешкає Тарас. Ми повністю довірились, як не довіритись настільки надійному варіанту. З технікою все нормально якщо що все повернулось в сохраності .)
Загалом приїхали ми зупинились біля гірської річки, вилізли з буса взяли на плечі заплічники та рушили в подорож. Пересувались доволі широкою просічною дорогою та по дорозі під’їдали малину та ожину. Йшли зовсім не довго може з кілометр там зупинились і почали їсти та знайомитись. Забув сказати що гід роздав нам по пакунку брендованих пакунків з провіантом на всю подорож. Ставлення в компанії до їжі дуже класне ніяких субліматів все готуємо, ретельно сплановане меню та різноманітність їжі і купа солодких ніштяків, стільки солодкого як в поході я не їв в житі). Ось декілько запитання при знайомстві до всіх – чи вірити ви в чужопланетян, як ставитесь до легалайзу та ще якісь типу хто ви по життю. В цей день ми пройшли всього 6 км (частина звісно підйом) до стоянки на ніч та мінімум тричі поїли 😉
Ми декілько рази перетинати гірську річку, Ілля попередив що каміння дуже слизьке та треба переходити обережно, на жаль не обійшлось без дрібних інцидентів. Дорога все далі і далі йшла в гору і нарешті перейшла в стежку де вже не могла проїхати автівка. Почалось більш стрімке сходження, зайшли вже в реальний ліс, були дуже круті відчуття здавалося ти вже в процесі подорожі, наплічник відтягує плечі, не дуже сильно, але чуттєво, потроху звикаєш перемішатись в руках трекінгові палиці. Також для мене викликом стало знімати це все на камеру, з собою взяв gopro10 та закріпив на палиці, вийшло доволі зручно.
Стежкою ми підіймалися все вище і вище трохи зупиняючись перекусити дикою ожиною і малиною, стежка блукала по лісу, видершись на пагорб я зауважив що ми вже доволі високо від точки старту, коли ти перший раз ідеш в гору з заплічником та трекінговими палицями якось сконцентрований в першу чергу на стежці та ожині 🙂 , продовжу, видершись на пагорб я вирішив обернутись і ось перші горби розкрились мені у всій красі.
Ще трохи піднявшись ліс став густішим, з папоротниками мохом та схованим під ним норами, порожнинами, могутніми смереками та доволі великим струмком що втікав в невеличку водну ……, ладно назвемо це Озеро. Частина струмка ховалась під каменями, частина стрімко вистрибувала з під них на зовні то знову ховався між каменями та мохом.
Місце було прекрасним, тут ми і планували зупинитись на першу ночівлю. Діло йшло до вечора ми швидко почали таборитися. Хтось натягнув гамак хтось почав розкладати намет. До речі у Мирослава можна орендувати частину спорядження яку тобі не вистачає, з нашим наметом так і вийшло ми його орендували, тримісний намет. Ілля почав займатися кухнею, достав здоровенний казан літрів на 7 та рідиннопаливний пальник, вирішили розпалити багаття скоріше для настрою ніж з утилітарними цілями.
День нашої першої ночівлі випав на 24 серпня. Це дуже важливий день, бо це свято — День Незалежності. Тому попри те що ми в горах все-таки взяли з собою трохи особливого алкоголю. Олександр обрав який саме – це став Вiскi “Wolfburn Single Malt Slava Ukraini” який компанія випустила в присвяту Україні та трохи відсвяткували. Загалом нас було 13 людей. Через те що віски треба тримати в склі переливати в пластик якесь святотатство, та пляшка була дуже гарна, смітників в Карпатах нема, а ми не смітимо деінде. Після того, як пляшка спорожніла, Олексію прийшлось її таскати в наплічнику всю дорогу аж до самого фінішу беручі до уваги що Олексій не вживає алкоголь 8-). В таборі встановили прапор України який Олексій завжди бере з собою в подорожі.
Іллюха приготував щось дуже смачне, але я не пам’ятаю що, було гостро і смачно як я люблю та доволі неочікувано як для їжі в поході. Посиділи біля багаття та пішли розкладатися спати. Засинати було досить не звично по перше в намет пліч-о-пліч так сказати, по друге на кариматі та землі, по трете мальовничий струмок був максимально голосний в тиші лісу та пробивався своїм гучним муркотінням через тонку стінку намету. Але ми втомились і заснули, завтра планувався більш складний день з довгим переходом до наступної стоянки. Але про це згодом в наступному матеріалі.
А, зовсім забув розповісти – біля багаття, після вечері, Ілля розповів нам історію цієї стоянки: що її облаштував якийсь мандрівник, побудував там місток та згодом там побудували невеличку бесідку місцеві лісники. А через деякий час мандрівник вирішив вийти з цього неприємного світу і повісився прям на цій галявині. Історія замовчує як його звали, але всі зійшлись на, тому що це не найгірший спосіб скоротити віку та і місце дійсно дуже мальовниче. Читайте далі .
Підсумок дня – технічні параметри
Відео — коротко, цікаво, про головне:
Переходьте на канал підписуйтесь, все це треба робити обов’язково і буде вам щастя та вдача 😆 .
